...Так довго знати країну, що пам’ятати часи,
Коли проїзд на метро був удвічі дешевший...
В небі горять перехняблені Терези,
І Стрілець з цього боку Землі виглядає, як вершник.
Місяць з’являється нагло, мов терорист, –
Не з того боку, і не за тим закрутом...
В цій країні я вільна – як вільним буває лист,
У шухляду вкинутий і до пори забутий.
Можна звернути з шляху і в парку на Ріверсайд
Хоч до ранку сидіти
і просто дивитись на Бруклін...
(В цій країні й без мене повнісінько всяких зайд,
На краях їх зору
я лиш ще одна "біла кукла".)
Анонімність і є свобода – не краденого "айді",
А лишень непотрібного, навіть в нічнім мотелі, –
Відчуття під ногами не тверді, і не води, –
А колишньої стелі.
От задля цього й долається океан
(Й виставляються Вежі, як кеглі, – на те, щоб збити...).
Я люблю цю країну – за те, що вона нічия,
Що вона не моя – і не мушу її любити.