Сьогодні я був снігом,
А завтра став дощем,–
Цей солод гедонізму
Розлився в снів гарем.
Я входжу у світи
Й не повертаюсь з них,
Це фетіш моїх змін,
І демони мої з ваших імен
Плетуть солодкі сни.

У пошуках гармонії
Ми творимо життя,
Чим ближче до любові –
Тим ближче лиш до смерті.
Танцює скарамуш,
А з ним палкі серця!
Криниціон відкритий,
Шукай в собі творця!

Людина є творцем
Любові і страждання,
Єдина відповідь на все –
Це божевільний сміх.
Лунає в серці карнавал –
Луна Криниціади,
І пристрастю палких ночей
Гримить весілля бал.
Ранковий чай натхнення
І дотик альборади,
Фривольності вина
Пекельний дотик губ;
Любові відчуття
Й вечірні серенади...
У платті чарівному
До мене ти прийшла.

Ми сміємось
У ваших могил,
Ваші крики не чутні,
Але ви ще живі.
Поховати минуле
Й закопати під землю
Голоси непочутих рабів.
Бо готовий стріляти лиш той,
Хто застреленим бути готовий.
Швидко мчиться колісниця Богів,
Повільно розгладжує смерть
Шлях кольоровий...
Це найлегша дорога
Знайти ворогів –
Піднятись з колін
І стати почутим.
Але час вже змінився,
Героїзм застарів,
Єдиний в вас шанс –
Залишитися в дурнях.
Хто не боїться,
Той кричить – я не раб!
Хто готовий померти,
Крокує надлюдськими шляхами.
Лиш розуміння обранності
Позбудиться тих грат,
Що були створені
Рабськими страхами.

Кричить! Лічить!
Вам залишилось не довго!

В моїх творіннях
Я відображу твою сутність
І сутність мого ремесла!
Я намалюю ті світи,
В яких кружляєш ти!
Якщо захочеш, в твій портрет
Я закохаю цілий світ.
Ні біль, ні насолода весен й літ
Не вкриють листям вроду твою,
Лиш квітами впадуть до твоїх ніг,
Спустошуючи примхи мрій прибою...
І хто тепер творець?
Той, хто дарує це натхнення?
Чи той, хто надихнувшись творить щось нове,
Тим самим теж даруючи щось цінне.
Не там народжується світло,
Де вже палають сотні зорь.
А там, де промінням шлях не відкрито.
І темрява там грає зовсім іншу роль.
Не думай, що лиш сонце
Спроможне нас зігріти.
Згадай про те, що в нас
Палає теж вогнем:
Це невмирущість нашої останньої надії,
Відкривши таємницю – лиш тоді дізнаєшся,
Яким ключем...

(Ти можеш відшукати
В собі таємні брами,
Відкривши таємниці їх
Не зможеш зрозуміти.
А хто сказав, що мусиш
Людиною ти стати,
А хто сказав, що зміни –
Це себе справжнього убити?)...

Що значить у житті цьому
Не загубити своє "я"?
Є розуміння чистого створіння,
А є арлекіада сприйняття:
Забрати все в людини,
І так, як матір народила
Залишити стояти на березі мовчання –
Людина, як людина,
Первинний стан творіння,
Й до надлюдини крок...