Аристократична еліта,
Націонал – тоталітаризм,
Витворення духу особистості,
Єдність спільноти осіб!

Не рівність, а ієрархія!
Не космополітизм, а народ!
Не лібералізм, не анархія,
А сяйво до входу в святий грот!

Ми прагнемо тріумфу? – Так!
Ми хочемо більшого? – Так!
Ми будем боротись? – Так?
Перун! Дай же нам знак!

Повії політичні і дурень президент
Не сплять й ночами думають, як заробити цент.
А діти комунізму знов тягнуть у лайно –
З чорнобильським обличчям скрижить зубами зло.

Стучить станок, шумить завод, працює виробництво –
Замість металу із печі кричить дитина комунізму!
Творці перетворились в бидло; червоне виховання
Дійшло й до наших днів й поширило страждання!

Нікчемні прагнення змінити світ
Призводять лиш до гіркості утрати,
Але лиш варто розум й совість вкрай сховати,
Усі прибіжчики і супостати відразу в тебе на долоні –
Це філософія брехні, знайома їм самим до болю...

Вони усі помруть, наш голос все гучніше,
Вони усі помруть – хай це настане швидше!
Цей цвях я присвятив тобі, комуністичне бидло,
Втопись в своєму злі, яке так остогидло!

Маніпуляція і мистецтво
Задовольняти примхи тупих споживачів.
Над рабським натовпом лікує обраних братерство,
Людині – людське, а надлюдині – все!

Залишений спадок Богами людині,
Збудоване рукою з небес,
Це неспокою світло, що змусить тремтіти
Той хаос часів, що приніс для нас хрест...

Твоє ставлення виховує інших,
Вчинки твої усіють зорями шлях,
Розлитий на небі молочними ріками,
Залишений вищим невід’ємним життя.

Може вистачить лірики, може час зупинитись?
Бо цінити почнуть у скрутний для них час.
Але світло в душі вже не згасити,
Якщо країна загине – хай забере усіх нас!

Пекло під шкірою, а не під землею,
Пантоміма Ганеши на піску візерунки
Малює моїми слідами від танців,
Десятки і сотні коханок й коханців
Вранці рано збирають для вина виноград,
Під піском лиш вночі з’являється сад.
Ти уважно криницю святу роздивись:
На поверхні ти бачиш лиш те, що ми хочем.
Те, що сховано нами може знайдеш колись,
І порожнеча відшукає свій тотем.