Мої братіки, та мої молодісінькі,
А мої братіки, та мої ріднісінькі.
Та я ж думала вас воспитать,
Як наша матуся вмерла.
А воно ж підскочив тридцять третій...
Та скільки ж ми того бур’яну переїли.
А скільки ж ми тих і котиків переїли.
А мої братіки, та мої молодісінькі,
Та мої братіки, та мої малесенькі.
Та я ж думала вас воспитать,
Як наша матуся вмерла.
Та куди ж я й не ходила, та куди ж я не добивалась,
Та щоб вас і здать, та щоб вас воспитували.
А вас же ніхто не приймав та їсточки не давав.
Та ви ж ходили та бур’янець їли, та і я ж із вами.
Та я ж зосталася та й досі горюю.
А ви ж діточки, мої братічки,
Та ви ще й дужче горювали, як з голоду вмирали.
Та я ж було на вас як дивлюся,
Та я б не знаю, відкіля б я вам їсточки дістала.
Та я ж не могла, бо ніде нічого не було.
Та в нас же хоч що було, так позабирали.
Та чого ж вони не жаліли
Таких малесеньких та дрібнесеньких?
Та мої й братічки, та мої ріднесенькі.
Та я тепер як здумаю, так які б же ви були
Та й повиростали б гарні.
Та мої братіки, та мої соколочки.
Та як же вам трудно було, та й мені з вами трудно було.
Та вже весна, та вже і житечко поспіває,
А ви ж ходите, да кажете:
"Ой сестричко наша, та нам із поля хоч колосочков принеси".
Та я було назбираю та принесу,
Та намну, та натовчу, та й наварю.
А ви кажете, що нам мало це,
Дайте ж нам ще їсточки.
Та я ж вас і годувала, а ви ж і померли.
Та ви ж померли, та тоді ж і татусь наш вмер.
А я ж зосталася, мої братіки, мої рідненькі.
А тепер, як вспом’яну, та як мені трудненько на душі,
Та як же мені гірко на серці,
Що ви ж померли не хворобою,
А вас же голодом подушили.
Та вам же ні відкіля нічогісінько не давали,
Та скільки ж тоді людей на ходу вмерло.
Та в нашому селі за один день
По тридцять душ на клайбище везли.
Та я як здумаю, та як же трудненько,
Та трудненько було й мені,
Та трудно же було і людям.
Та що ж воно таке й було,
Що не давали людям життя?
Та за що ж вони мучили,
Та за що ж іздівалися?
Та як подивишся –
Та й старі, та й малі,
Та й середнього віку,
Та всякі, усякі мерли.
Та як же було гірко, та як же було трудно.
А тепер, хто остався із тридцять третього,
Та тепер, як зійдемось, та й згадаєм,
Та як же так гірко було.
Ой Боже ж мій, Боже.
Ой Боже ж мій, Боже.
Ой Боже...