– Дай же Боже, звечера погоду,
Візьму відра та й піду по воду.

Взяла відра та й пішла по воду,
Подобала козака на вроду.

– Гей, козаче, ти, славний соболю,
Візьми мене на човен з собою.

– Ходи, сідай на човен, но хутко,
Ходи сідай, дівчино-голубко.

Ще дівчина на човен не сіла,
Бистра вода човен затопила.

Іде, їде, три козаки їде,
Бачуть, бачуть – щось по воді пливе.

Один козак бровами моргає,
Другий козак дівчину питає.

Третій каже: – Що буде, то буде,
Я дівчину рятувати буду.

– Рятуй мене, козаченьку-брате,
Будеш мати за то дві заплати.

– Я не хочу, дівчинонько, плати,
Лиш за жінку хочу тебе взяти.

– Лучче буду у морі тонути,
Ніжень тобі дружиною бути.

Потонула дівчина Христина,
Пливе, пливе червона хустина.

– Не жаль мені, ой не жаль хустини,
Лиш жаль мені дівчини Християн.