Там на горі зимний вітер віє,
Там козачок пшениченьку сіє.

Таке ся му дівча намануло,
Што в зеленім гаю поблудило.

Ти, козаче, ти велький гультаю,
Випровад мя з зеленого гаю.

Як я піду з гаю тебе вести,
Будеш мати што на руках нести.

А не мам я што на руках нести,
Не дам я ся з дороженьки звести.

А вип’ю я кватерку горівки,
Попрібую, што за розум в дівки.

Випий єдну, випий і другую,
Та не зведеш мене молодую.

Там на горі козак овес косит,
Юж му дівча дітину приносит.

Ти, козаче, на же си дітину,
На мой веру з ним я тя покину.

На же, дівча, корову з телятком,
Иди од мя з твоїм пахолятком!

Не хочу я корову з телятом,
Ни не піду з твоїм пахолятом.

На же, дівча, вола рогатого,
Ид му глядай вітця власливого.

Не хочу я вола рогатого,
Бо-м му нашла вітця власливого.

На же, дівча, сто увец, сто увец,
Лем не повідж, же я йому отец.

Не хочу я сто увец, сто увец,
Бо-м повіла, же ти йому отец.

На же, дівча, барана, барана,
Лем не повідж ти на мене сама.

Не хочу я барана, барана,
Бо-м повіла я на тебе сама.

Ид же од мя, дівчино напасна,
Не моя то дітинонька власна.

Не піду я, хоц я і напасна,
Бо то твоя дітинонька власна.

А маю я анталочок пива,
Скупаме ми на тій горі сина.

Принесу я кватерку горівки,
Випиєме, яко муж зо жінком.