На високій горі хиляй ся хиляє,
Козак до дівчини низко ся кланяє.
Ой склонив ся козак з коня вороного,
Любила дівчина хлопця молодого.

А скоро під вечер, дай боже, погоду,
Зірвалася филя, тонула у воду,
Тонула у воду дівчина хороша,
Тілько виплинула єї жовта коса.

Надійшли козаки коні напавати,
Узріли дівчину, стали ратувати.
Ратуй мя, козаче, ратуй мя молоду,
Достанеш од мене красну нагороду!

Від батенька мого – коня вороного,
Від матусі мойой – полотна льняного.
Не хочу од тебе жадної заплати,
Тілько хочу тебе за жіноньку взяти.

Мала би я тобі за жіноньку бути,
А волю я, волю, в Дунаю втонути.
І взяли козаки довгую тичину,
Кинули дівчину в Дунай, в середину.

Тонула дівчина, тонула аж до дна,
Тілько виплинула хусточка єдвабна.
Прийшли отец, мати і ціла родина,
Бо вже утонула хороша дівчина.

Таку гадку маю: піду утоплюся,
До свойой дівчини більше не вернуся.
Таку гадку маю: піду утоплюся,
До свойой дівчини більше не вернуся.