На зеленій та і луці
Пасло дівча та і уці.

Пришов к ньому пишний дворак:
Ци ти будеш жена моя?

Як я буду жена твоя,
А кед я мам мужа дома?

А што би то учинити,
Чим би мужа отровити?

А идий ти до заградки,
Там накопаш білой м’ятки.

Намоч ти ей до скляночки,
Поставиш єй до світлички.

А як приде твій муж з поля:
Дай му пити, мила моя.

А як пришов єй муж з поля:
Дай мі пити, жено моя!

Поскочила до світлички,
Наточила півскляночки.

А як він ся того напив,
За серденько ся улапив.

Жено, жено, волай діти,
Бо я иду в землю гнити.

Жена діти заволала,
До дворака лист писала.

Дворак, дворак, пишний дворак,
Юж я буду жена твоя.

Як ти будеш жена моя,
Кед ти мужа отровила?

Отровила-с мужа свого,
Отрула би-с мя самого.

На мя би-с ся роззлостила,
І мі би-с то учинила.

Дворак, дворак, пишний дворак,
Бодай тебе кий покарав!

Як ти мене та овдовів,
Мої діти осиротив.