Виконавець: Балади
Слова і музика: народні |
Ой летіла зозулечка горі понад села,
Чогось наші шинкарочка сумна, невесела.
Чогось наші шинкарочка сумує, сумує,
Вона свому шинкареві смертоньку готує.
Пішов шинкар молоденький на другий шеньк пити,
Йа шинкарка-господарка топорець гострити.
Нагострила, нагострила та й барзо поклала,
Йа вна свому шинкареві правду не сказала.
Прийшов шинкар молоденький та й сів коло стола:
– Давай, мила, їсти-шити, була би-сь здорова!
Дала мила їсти-пити, взяла сі сварити.
– Утікаймо, пані-брате, ту сі хотять бити!
Ой тікаймо, пані-брате, до третьої хати,
А най шинкар з шинкаркою та й лягають спати.
Ой ліг шинкар на ліжечко, а вна на припічку,
А як шинкар твердо заснув, засвітила свічку.
Свічка була восковая, зачала палати:
– Допомагай, сякий-такий, шинкаря рубати!
Ой затяла двічі в плечі, йа два рази в груди,
Дитинка сі пробудила: йа що з того буде?
Дитинка сі пробудила, а она сі злєкла,
Без чобітка, без фартушка до матінки втекла.
Прибігає до матінки: "Пускайте до хати,
Прийшли ляхи-гайдамахи шинкаря рубати!"
Мати була здогадлива та й сі здогадала:
– Брешеш, суко, брешеш, доню, – сама-сь порубала!
За шинкарем-орендарем отець-мати плаче,
За шинкарков-орендарков чорний ворон краче.