Стара Гребенючка два синочки мала,
Та й одного й синочка на війну списала.
Она єго йа списала, дрібний лист писала,
Що сі жона Катерина розлюмінувала*.
Ой приїздить Гребенючок з війни додомочку,
Вийшла жона Катерина, відкрила брамочку.
Як она ї отворила, на ногах омліла:
– Ой мужу ж мій молоденький, давно-м ті виділа.
Має Гребенючок та й яснії мечі,
Відтяв жоні Катерині голову по плечі.
Входить Івасечко та й до свеї стайні –
Красші застав та як лишив коні пуцовані.
Вийшов Івасенько до свого покою –
Сидять пишні кухарочки та як коло столу.
Вийшов Івасенько до своєй спіжарні –
Стоять сукні, стоять сукні порозложувані.
Вийшов Гребенючок на високу гору:
– Розступися, сира земле, най у ті утоплю!
Треба, моя мати, збанок грошей мати,
Щоби жону Катерину хоть відмалювати.