Ой пив Роман цілий тиждень,
Пропив сестру Аннунечку.
Прийшов Роман додомочку,
Склонив на стіл головочку.
– Іди, Анно, по водицю,
В чисте поле у керницю.
А як Анна ігри вчула,
Додомоньку сі вернула.
Сама стала, задумала
Та й ревненько заплакала:
– Ой Романе, Романочку,
Ци грім гримить, ци дзвін дзвенить?
– Ні грім гримить, ні дзвін дзвенить,
Ой то турки та татаре,–
Твої дружби та бояре!
Ой ти, Анно, Аннунечко,
Тото твоє весіллєчко!
– Ой Романе, Романочку,
Сховай мене в коморочку
Приїхали турчаноньки
Перед нові воротоньки:
– Ой Романе, Романочку,
Виведи сестру Анночку.
Роман вивів кухарочку.
– Не Аннині чорні очі,
Не Аннине біле личко,
Лиш Аннине убраннячко.
Гей, Романе, Романочку,
Виведи сестру Анночку,
Бо будем сі добувати,
Твої замки розламати!
Вивів Роман Аннунечку.
– То Аннині чорні очі,
То Аннине біле личко,
То Аннине убраннячко.
Сідай, Анно, в колясочку,
Поїдемо додомочку.
Їдуть гору, їдуть другу,
А на третій стали спочивати,
Свої коні попасати.
– Ой турчане, турчаночку,
Дай ми ножа остренького,
Най зійду в долиночку,
Най си вріжу калиночку.
Пішла Анна в долиночку,
Врізати си калиночку.
Жде годину та жде й другу,
А на третій вже й сам пішов,
Анні в серцю ножа знайшов.
– Най ми пісок очі точить,
Най ні нелюб не толочить!
– Волів би-м сі сам затяти,
Ніж-єм ти мав ножа дати!