І знов з’єднались в одну оману
О, дивне танґо, – і сум і пристрасть.
Пливу на хвилях твого туману
Згубила керму, спалила пристань!

І б’ється серце, і гнеться тіло,
В твоїм повільнім і п’янім вирі –
Блакитне сонце мені світило,
А буде чорне, а може й сіре...

Чекає прірва на кожнім схилі –
Та сум і пристрасть манять так п’яно.
Пливти все далі, віддавшись хвилі,
Зрадливе танґо, твого туману.

Та завтра, вранці, під перший промінь
Мені не пристань туманна сниться –
Зоріє ясно в чаду і втомі,
О, світла ніжність, твоя криниця.