Хотіли би всі, щоб усе було добре,
Щоб всі дарували себе такими, як є.
Вже не треба нікому тієї солодкої правди,
Бо брехні так багато й не знаємо ми ким хто є.

Так прекрасно і ніжно для нас розпускають квіти
І так гарно послухати, як розмовляють птахи.
Та, на жаль, забуваєш ти, як цей світ розуміти,
І зробити так добре, щоб ехо пішло крізь роки.

А надворі весна в тишині за вікном
Безупинно хтось буде шукати те:
Те загублене, втрачене, рідне своє,
Що колись не зумів цінувати.

Скільки треба боротись за світле майбутнє?
Поворотів крутих, невідомих ще скільки пройти?
Де нам взяти тієї сили до неба злетіти й забути?
Хто нам вкаже правильний шлях як пройти до святої мети?