Так дивно часом, як буджусь зранку,
Коли я тільки встану з сну –
Тоді здається, що, ніби, я справжній,
Що, ніби, справді я живу.
І страшно розуміти, що час втіка весь час,
І дивно відчувати – тут все залежить від нас!

Та блима кадр, біжать хвилини,
І знов нормальний я стаю.
Старе кіно почалось знову,
Знов крутять плівку цю стару.
І знов дивлюсь на себе: ця роль таки проста,
Всміхатись і кивати, і вижить до кінця!

Так дивно часом, як піду спати,
Коли у ліжку я лежу:
Здається, що весь час я граю –
Життям, насправді, не живу.
І, може, граю я добре, ця роль мені чужа,
Хтось підмінив сценарій – мене ж болить голова!

Оу-оу, старе кіно!