Се висвистує вітер-збоченець.
Се колода сердець у руках.
Се згорнулося дійство священне
В білу крапку – невидимий прах.
Се постійна війна інтродукцій.
Се тягучий, як сир епілог.
Се вдвадцяте землею протупцяв
Білий капець – невидимий бог.

Се – померти зі словом у горлі,
Се у дурнях залишити вас.
Тільки крапки, відверті і горді,
Се розпнуть сей невидимий час.
Се у букви складаються долі
Се згорають в очицях рядки
Чорним списом роздерте на попіл
Біле небо – мої сторінки

В битві слів знов зійшлися букви
Вмерли й вічно живуть думки
Мають сенс тільки ці три крапки
І майбутнє – одні крапки!