На дванадцяту ніч він не виніс тортур і загинув.
На високе чоло опустилась глибокая тінь.
А на стінах кривава роса червоніла, мов кетяг калини

Його тіло закинули в рів під міською стіною,
Його меч заіржавів, і грались ним діти малі...
І падало листя, і листя згрібали і кидали в яму для гною,
І стелився туман, наче подих цієї землі.

І ніхто не чекав нічого в цю прокурену осінь.
І лише подорожній, що на березі річки стояв,
Підняв голову і побачив над темним засмученим лісом
Відблиск нових, далеких, іще невідомих заграв.