Направо, наліво – холодна рілля...
Задеру обличчя, і буду дивитися як
Літає над світом не Дух, не Отець, і не Син,
А ворон, ворон – птах чорний, що завжди один.

Здалося, цю землю душа полишила моя,
Із птахом тим чорним у небо полинув і я.
Лечу собі й бавлюсь між сірих хмарин,
Як ворон, ворон – птах чорний, що завжди один.

У небі холоднім одвічна зима,
Під небом холодним нічого нема.
Несе мене в безвість між гострих крижин...
Я ворoн, ворон – птах чорний, що завжди один.