Виконавець: Тиранія
Чуєш, вітер реве?
З заходу звістку несе.
Звістку криваву страшну,
Загибель твою і мою, брате.
Шепотом стала юрба гомоніти,
Сунуть тевтони півсвіту скорити.
Суне навала в мечах та хрестах,
Смерть або рабство несе нам вона.
Коршуни зграями марять в польоті
Чують запах мертвої плоті.
Що розтелилась в далеких степах,
Брязкіт металу і їх очі горять.
І все, що було, ніхто не скаже,
Не зрозуміють ті уми,
Що віск душі поволі тане –
З теплом вечірньої свічи.
За крики тих, хто згнив в неволі,
Хто проти супостата встав.
Народ слов’ян зійнявсь до бою,
Серпи на зброю розміняв.
Села і міста брали в облоги,
Чорні пантери, на головах роги.
Хрест на грудях у всіх майорить
Ви не від бога, вам в пеклі горіть!
Стольний град, брали останнім.
Новгород-надія остання.
Віче збирає дружини малі,
Шлях перетнули невські полки.
І вся та злість, благая вість,
Зійшла з небес, відкрила лиць.
В те мариво, в ту пелину
Святая Діва наяву.
А сонця промінь виглядав,
І страх на серці розганяв.
Сльозу пустила діва цю,
На чорну днину, рокову.
І грянув клич – "полки у січ".
Тривала битва цілу ніч.
Багряна кров топила сніг,
Не витримав і тріснув лід.
Кричали кнехти та вода,
Холодна, чорна, льодяна.
Пощади вам тепер нема,
Топила гадів, як могла.