Цей птах – сумний, трикрилий.
Я наречу його бунтівником.
Він з тих, що стежить самотні душі,
За бравий сад і вічності окром.

Як немовля позбувшись плоті,
Як божевільний, я зайвий тут.
Доле моя, я знову впеклі,
Як на хресті страждаю тут.

А може зупинитися не треба,
Що варта з найсучаснійших молитв.
Коли звертаємось до неба,
Живцем по самою глибінь.

Жила краса вагітною красою,
У лоні світу там у глибині.
Душа літала наді мною,
І усміхалася мені.

Де пам’ять гола до кісток обдерта,
В тунелі чорних-чорних душ.
Де смертне все, а смерть безсмертна,
Де я туди іду.

Іду за ним позбувшись плоті,
Я зайвий тут, це доля не моя!
Вперше не згадую на потім,
Душа, душа, як немовля.

Боляче Боже, ну що ж ти?
Не відвертай своїх очей.
Вже поснули всі учні твої,
Боляче Боже, батько Отець.