Темніє в очах, хтось ховає Беретту,
А ти вийшов з дому купити газету.
Весь простір і час зупинились навколо,
Картини з життя пробігають по колу.

Не в тому місці, не в той час,
В свинцю немає сенсу...
Водій швидкої тисне газ,
Та зупинилось серце.

А ще хвилину тому були якісь плани:
Відвідати коханку, подзвонити мамі...
Ти навіть не встиг допалить сигарету,
Лежиш, розумієш всю банальність сюжету.

Не в тому місці, не в той час,
В свинцю немає сенсу...
Водій швидкої тисне газ,
Та зупинилось серце.

І так іноді мить за миттю, куля за кулею,
Летять до тебе важкі металеві згустки слів,
Неначе пострілом розриваючи вранішню світанкову тишу,
В якій ти перебував до цього.
А ти бачиш їх і навіть не намагаєшся ухилитися – все одно марно – брехня.
Єдине, що хочеться, – це заглянути їм в самий центр,
Прочитати їх між рядків, але запізно:
Вони вже деформуються об тканини твого тіла,
Вражаючи все на своєму шляху.
І ти розумієш, що істина – та ж сама куля
На стороні того, хто скористається нею перший.
А куля – істина, така ж проста і невідворотна.