За вікнами день холоне –
У вікнах перші вогні.
Замкни у моїх долонях
Ненависть свою і гнів.

Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів
І срібло свого полину
Мені поклади до ніг.

Щоб вільне, розкуте серце
Забилось знов гаряче,
Щоб ти, найміцніший, сперся
Лицем – на моє плече.

А я поцілунком теплим,
М’яким, як дитячий сміх,
Згашу полум’яне пекло
В очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори
Проріже перша сурма –
В задимлений чорний морок
Зберу я тебе сама.

Не візьмеш плачу з собою –
Я плакать буду пізніш.
Тобі ж подарую зброю:
Цілунок гострий, як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті
Для крику і для мовчань –
Уста рішучі, як вистріл,
Тверді, як лезо меча.