У Холоднім Яру наші дзвони старі
Ще не били на сполох тривогу.
Був тоді я послушником в монастирі,
І це дуже подобалось Богу.

За угодні молитви, єлейність пісень,
За прислужництво тихе й поштиве
Він давав мені хліба шматок на щодень,
І до того ж вділяв і пива.

А довкола стогнали поля й хутори
І вмивалися кров’ю холодні й голодні.
Тільки в нашім Яру до пори, до пори
Передзвони гули великодні.

А довкола страждали брати во Христі –
Четвертовані, мучені, кривджені, биті.
Тільки в нашій обителі мури товсті,
Мов не чула їх наша обитель.

А довкола гуляли насильство і лжа,
Царенята і конфедерати.
І мені принесла потай миру ножа
Серед ночі розтерзана мати.

Одведи й захисти, одведи й захисти,
Милосердний і праведний Боже!
Тільки бачу, що смерті ніяк одвести
Той Всевишній без мене не може.

Досить, Господи! Нині рабом не помру.
Додалося рішучості й сили,
Як зібралися хлопці в Холоднім Яру,
Як гарячі ножі освятили.

Воріженьки на мене розкинули сіть
І розставили пагубні знаки...
Може, й справді послушництва треба вкусить,
Щоб по тому іти в гайдамаки?!