Жив на світі хлопчик,
добрий і вродливий,
у маленькім домі
з сонечком в вікні.

Сонечко світило,
а дитя раділо,
і в житті не знало
горя і біди.

Мати рано встане,
сина нагодує,
і візьме на руки:
бач безцінний скарб.

А дитя сміється,
мов струмочок ллється,
і цілує маму,
і в руці рука.

І жили в цім домі
злагода і щастя.
Люди дивувались
чудо не сім’я.
Мати працювала
син давав їй сили й щастя.
Мати певно знала, має дивнеє дитя.

Підростав хлопчина,
мав талант чималий,
бач складав пісень він,
добрих і сумних.

Приходили люди,
слухали дивились,
плакали сміялись,
далі собі йшли.

І пішли розмови
по цілому світі,
про чудесні пісні,
що їх співав юнак.
І з усіх усюдів
приходили люди,
і з людьми послухати
прийшов німий бурлак.

І почувши пісні,
загорілась ненависть,
запалала заздрість
до дивного творця.
У безлюднім місці,
нагострив ножа він,
і одної ночі, сталася біда.

Мати збожеволіла,
сина поховали.
Люди довго плакали,
а потім розійшлись.
Та пісні чудесні,
до тепер співають люди,
і з піснями тими
дотепер між нас юнак.