Сорока-ворона кашу варила,
Сорока-ворона діток кормила.
Першому дала, другому дала,
а третього, найменшого з хати прогнала...

Нащо нам в хаті такеє ледащо
вічно у небо очі таращить,
ніхто не знає де він пропадає,
нехай іде шукати, що знає...

На небі й на землі шукаючи долі
перепочити спинився у полі,
мріями-снами мов ковдрою вкрився,
а до схід сонця вже й оженився.
а-а-а, радість чимала...

За дружок були місяць і зорі,
за батька і матір дуби і тополі,
жаба і вуж поблагословили
шлюб юнака і сирої могили.
а-а-а, казочка сумна...