Небо таке ж порожнє як і я,
Небо, усі мої думки у небі,
Сірі хмари, але дощ не піде.
Тебе! Я вже майже забув тебе,
І мені тепер не треба слів,
Жовте листя під ногами
Все скаже за мене!

Приспів:
Я завжди пам’ятав, що так і було,
Я завжди знав, що так і буде, –
Речі ніколи не змінять себе! (весь куплет – 2)

Яка тобі різниця куди я йшов?
Яке тобі діло до того, що я робив?
Я все рівно нічого не знайшов,
Там де хотів здобути зоряних скарбів...
Ілюзія добробуту миттєво зникла,
Як міраж у пустелі нездійсненних мрій,
Залишивши за собою лише брудну хмару
Та камінь на серці, що було сповнене надій!

Приспів

Сіре небо лежить під ногами,
Дерева ідуть у його глибину,
Осінь засипала мене жовтим листям,
Зачекай, я вже до тебе йду.
Від втрати лягає на плечі мертвим грузом
Біль за те, чого не повернути ніколи,
День у день за вікном сірий мокрий асфальт
Перетворює думки на мутні спогади!

Не бачили б очі, не чули б вуха, –
Було б спокійніше у мене на душі!
Усе як було і все настільки інше!
Мені від цього тільки гірше... (весь куплет – 2)