Цей світ присадили на шоу.
Старечі старці.
А що їм... (шепітом)

Забуваючи сни про майбутнє.
Задуваючи свічку будня.
Ти очима шукаєш птаха.
В піднебессях своїх – бідолаха.
Ти розколюєш день навпіл,
До – падіння, та після – свято.
То повз тебе пройшла посвята.
То тобі заспівав третій півень
Пісню ліні, пісню страху.

Вже не хочеш, не відаєш –
Знаєш.
Там де був, вже тепер не буваєш.
Ані гостем, і ані повз.
Що тепер, Пане "Гов".

Цей світ присадили на шоу.
Старечі старці.
А що їм... (страхом)

А ти от одягнутий в чорне.
Під час набиваєш ногу.
Біжиш, шкутильгаєш, скачеш –
І що третім оком ти бачиш...
Ти – одинокий. Неодиноко.

Ти все вже зробив, що міг.
Упав в епохальний гріх.
У руки брав слово-батіг.
І бив, бив. Бив!
Десь у бік.
Поки зрозумів...

Що.
Цей світ присадили на шоу.
Старечі старці.
А що їм... (гірко)

Їм вже не шукати – мати.
Їм вже не творити – мати.
І вірити – наче знати.
Любити – немов хоронити.
І ссати, і ссати, і ссати.
На грудях Землі, у немовляти.
Хліб – молоко випасати.
В трикутнику зеленої злості –
Чумацькі шляхи – ховати.

Цей світ присадили на шоу.
Старечі старці.
А що їм... (криком)

А я – назбираю куль
Гарячих і запашних.
І всіх їх – віддам на брухт.
Хай плавиться шоу на пшик.

Бо всі ми, далебі – актори.
У цім божевільнім шоу.
Що виплекали старечі.
А я у чорнім,
До речі...