Вдивляється мати у ключ журавлиний,
Вдивляється мати весь час вдалечінь.
І молиться Богу: "Вернися, мій сину,
Синочку мій любий, прохаю прилинь!
Пора мені, сину, збиратись в дорогу
Роки відцвіли, хоч сади так цвітуть,
Біло-біло цвітуть.
Синочку, щоднини молюся я Богу,
Так хочу до серця тебе пригонуть.

Вернися, мій сину, вернися до хати,
Війна відгриміла, як літня гроза,
Мені вже за обрій пора поспішати..."
Їй погляд туманить солона сльоза.
Не спиться матусі у ніч горобину
Немов сиротина знов сидить край вікна,
Все сидить край вікна.
Очей не зімкнувши, плекає надію
На зустріч із сином. Та марно. Війна...

Не тільки у неї синів відібрала,
Не в неї одної так серце щемить...
В останню дорогу зібралася мама,
Та хоче із сином зустрітись на мить.
Вдивляється мати у даль журавлину,
Вдивляється з болем в ясну далечінь,
У ясну далечінь.
Все молиться Богу: "Вернися, мій сину,
Синочку мій любий, прохаю, прилинь..."