Сиділа Марічка біля віконця,
Вишила Марічка дивнеє Сонце.
Сонце обізвалось багатьма голосами:
"Шукай мене, дівко, ген за тими лісами.
Будеш мати золото, ще й красу вічну,
Ніц нікому не кажи, рушиш у нічку.
Буде тебе сватати козак з вусами
Шукай мене, дівко, ген за тими лісами!"

Осінь наслала на літо жовтих фарб,
Бігала, шукала лісом дивний скарб.
Та й збила ніжки, бо ішла пішки
Коня не мала, шукала й не знала,
Що за тим лісом – гибельна річка...
Зваблена бісом пропала Марічка.

Не відшукали бідну Марічку,
Оповідали про оту річку
Всім молодицям, котрі незамужні:
"Вам оті чари геть зовсім не нужні.
Бо котра добра і гарна собою,
То від сватів не буде відбою."
Чула те й дівчина біля віконця,
Вишила дівчина дивнеє Сонце.