Викинь за вітром всі мої пісні,
Стримай попіл часу у своїх долонях,
Що гріють серце моє навесні,
Ти моя матір, ти моя доня.

Колір волосся – руде від природи,
Погляд вовчиці, загнаної в пастку.
Думка за думкою виходять з моди,
Я схилюсь на коліна, розкажи мені казку.

Я буду з тобою, доки хватить терпіння
В лагіднім устрої сенсу життя.
Я буду з тобою навіть в муках спасіння,
Я буду з тобою в сльозах каяття.

І доки дивитимешся мені в очі
З благанням відступитись від Божої волі,
Я скажу тобі: "До наступної ночі...
То не в моїх силах – ховатись від долі."

То не в моїх силах – зупинити події
Логічного висновку твоїх застережень,
Я вже нікому не дарую надії,
Я вже не бачу ніяких обмежень.

І знову в мовчанні проникливі звуки
Якийсь музикант нам іще раз зіграє.
Дай поцілую іще раз твої руки,
Збирайся скоріше – Париж вже чекає...

Хвилину на погляд, двері вже відкриті,
Все у цім світі колись та минає.
Розслабтеся, любі – столи вже накриті,
Збирайся скоріше – Париж вже чекає...

А чи наше щастя було скріплене небом?
Ніхто не скаже, бо ніхто не знає,
Як воно було, і як воно треба,
Збирайся скоріше – Париж вже чекає...