Холодний вітер, третя ночі, нас двоє
Банальний початок сумних історій
Рука вже не в руці, слова прощання ці
Ніби все зрозуміло, а ніби ні

Безлиці прохожі, зачинені дверці
І вірю, всім байдуже що є на серці
Це знала лиш ти як боліло воно
Два психа, трамвай, чорно-біле кіно

"Я виправлю все, я зроблю, я зумію"
І я розумію, собі я не вірю
"Не вибачу більше, не треба просити"
Твої мокрі щоки, розтоптані квіти

І знову лиш тиша, з під’їзду хтось вийшов
Ти тут, ти ще є, ти ще чуєш мене
Не хочеш, цього, але бачиш мене
Не хочу прощатись, ти можеш дізнатись

Як тебе кохаю я, кохаю я, кохаю я...

Зачинені двері, ти вже не зі мною
Я сяду на землю, себе заспокою
І так просиджу цілу ніч, певна річ
Замерзну під твого будинку стіною

Щось стукнуло в серці і різко порвалось
Картатиму довго що дурень, це сталось
Скурю сигарету, і знову, і знову
Ця пауза вічна – найтяжча розмова

Ти зайдеш до хати, закриєш кімнату
І включиш ноутбук, і підбавивши звук
Заплачеш... ти все ж таки любиш
А я не відчую вже ніжних парфумів твоїх аромату

Я їх не сказав, не сказав я цих слів
Чи щось зрозумів я? Так, я щось зрозумів
Сьогодні розбились два люблячих серця
Як жаль мені, що не доведеться сказати

Як тебе кохаю я, кохаю я, кохаю я...