Пісні... Вірші...

Ти кажеш, бачила мене у снах? Збрехала ти!
Ніхто ніколи там мене побачити не зможе.
Я не буваю там, хоч спи, хоч йди. Чекай,
Чи може то не я був, то просто совість,
Яка хапається за кожну мить життя,
За сміх, за віру, за надію... і плаче...
Плаче в темноті, як те налякане дитя,
І не здогадується, що все це значить.
Я знаю, знаю, це пусті слова.
Це просто мова, голос і рядки. Чи ні?
А може крик, печаль, із розумом війна
І не рядки, а кров на чистому листі.
Усіх цікавить побут і дурні плітки,
Матеріальне, і нічого їх не гріє.
І в голові у мене має бути секс, машини і жінки.
Тоді ж чому нема нічого? Тільки мрія.

Приспів: (2)
Я повернувся звідти,
Де завжди лунають пісні.
Я повернувся звідти,
Куди діваються вірші,
Коли їх видаляєш, палиш,
Вони там плачуть, їх багато.
А ти кремсаєш їх, вбиваєш,
Незважаючи на їхні рани.

Хочеться знайти єдину ту одну у цілому житті
І бути з нею, мати діток, сцену, щастя.
Здається, вже знайшов її, вона ось тут.
Але... Але це просто вдале поєднання.
Я весь горю, згоряю заради вищого отого,
І щастя іншого я вище тримаю за своє?
Не буду більш таким, як був до цього.
Нема у мене дівчини? Нехай, зате у себе я ще є.
Пробачте, вибачте за все, що я зробив комусь.
Я не хотів, я жив, неначе під прицілом.
Не знаю, напевно буду сам завжди один
І так помру, якщо не житиму я вічно.
Таки не житиму, якщо ніхто не скаже там про мене,
І буду я покараний таким життям, а потім...
І буде звісно не одна ще дівчина у мене.
Можливо, буде, але коханої не буде більше зовсім.

Приспів (2)

Пісні... Вірші...