Маю, братику, львівську ґітару,
Тішусь нею вже добрих двадцять літ,
Кумпель мій з личаківського бару
Грав на ній своїй дівчині
Так, як я – всім людям нині!
Я з ґітарою, наче з ріднею,
По забавах так шпіляю, що ну!..
А коли самі ми з нею –
Слухаю її струну,
Що про Львів туркоче пісеньку сумну:

"Де б ти, друже, мене не вів,
Та найкращий для мене – Львів,
Там у всьому – чарівна гра,
Там навіть ратуша танцює – ой-ді-ріді-ра!..
Шкода труду і шкода слів,
Бо найкращий для мене – Львів
Зі своїми "та йой", "та йди"...
І щастя ми завжди
Знайдем у Львові.

Ця ґітара хоча й дерев’яна,
Але серце і душу має теж.
Як пригорну – співає до рана
Тиху пісеньку погідну
Ще й таку для мене рідну.
І лечу я у мріях до Львова,
І провулки вузенькі впізнаю,
І мовчить гора Замкова,
Тихо всюди, як в раю, –
Всі ґітару львівську слухают мою:

"Де б ти, друже, мене не вів..."