Все як в людей – і музика штормом розносить впокоєні гавані
Й вивозять з подвір’я ще вчора живих і смішних
І трійка єдина все попсувала у табелі
І пам’ять, що маму тримає усміхнену біля дверей вхідних
Шість шість шість...
Цей світ мене за трохи без сліду з’їсть
Шість шість шість
Коли мене не стане
Тіло моє пряне
В космос запустіть

Все як колись – ці стіни старі, ця підлога затиснута в лінії
На третій від сонця планеті де кожен за себе воює і я
Зриваючи ще недостиглі в чужому садку дрібні яблука
Чекаю весни може літа а може і світу кінця

Все як в людей – чиясь випадкова від радощів усмішка
Злетіла пелюсткою й мовчки в волоссі моїм зажила
То Бог усміхався і я під своєю подушкою
Тримав цілий космос на третій від сонця планеті
Де музика штормом розносить усі прибережні міста...