Одного разу йшов я
Дорогою додому,
Не думав, що зупинюсь,
Тікаючи від всього.
Але на заваді став
Кудлатий пес, що лежав
Посеред дороги,
Розкинувши ноги.

Приспів:
Може, пес, що лежить
Посеред дороги,
Знає більше про світ,
Ніж туристи чи гори?
Він брудний і немитий,
Із природою злитий.
Усюди його рідний дім! (4)

Як це, напевно,
Весело йому,
Лежати і гарчати:
"А вас я не пущу!
Я ж, бачте, тут лежу,
І сни свої я тут знайду
Посеред дороги,
Розкинувши ноги".

Він може жити
Й гасати, де хоче,
Прокладати стежки
Крізь ліси і доли,
І віднайти для себе
Кожен раз щось нове,
Дитя природи,
Як ріки і гори.

Інколи, може,
І заздрю я псові:
Повна свобода дій
І часу є море.
А світ людський такий швидкий,
В нім час все летить, летить...
Не ляжеш на дорозі,
Хоч іти вже не в змозі.

Ми – лише гості,
Лиш гості на Землі!
Прийдемо і підемо,
Хоч як ти не крути,
Тому себе знайти
В цім світі маєм ми:
Не жити лиш по нормі
Чи по стандартній формі!