Я залишаюсь близьким до асфальту.
Бо лиш в дорозі я бачу себе.
Мчу вдалину свою мрію спіймати:
Мрії мої – це частина мене.

Приспів:
Не розумію я тих, хто не хоче
В ракурсах інших себе віднайти.
У рамках кімнатних лиш часточка волі,
Крайнеба – вишень пурпурові сади.

Я би залишив півсвіту позаду,
Мчав уперед і не думав куди.
Незвідані далі мене надихають,
А вітер дороги несе всі думки.

Я залишаюсь близьким до асфальту,
Бо знову дорога вже кличе кудись.
Якщо живеш ти у рамках кімнатних,
То хоч у думках полиши їх на мить.