Квітонька виросла на стражданці моїй,
Я так зрадів, бо це ж перша квітка мрій,
Перша квітка мрій...
Я показав її друзям і ворогам,
Але не всі вони зрозуміли храм,
Прийняли мій крам...

Жив собі котище – здоровенні лапища,
Хотіли мама й тато, щоб ловив він мишей багато,
Бо ж і лапи великі та дужі,
Та очі швидкі й сам доволі мужній.
Та ж ні – любив котище співати і так усім надокучив
Тим своїм співом мужнім,
Що погнали його швидко із дому,
І не боялися, бо ж все було при ньому...

Ось іде він та зустрічає військо грізне,
Стань нам за командира – кажуть (можливо, й запізно),
Не хочу командувати, хочу співати – відповідає,
І з серцем легким іде собі далі...
І так іде далі та зустрічає вчену громаду,
Ходімо з нами – кажуть – навчимо ловити мишей до ладу,
І вчився з ними котище ловити мишей як треба,
Хоча лапи того не хотіли, а очі дивилися в небо,
Бо лапи ті – щоб ходити болотом,
А очі – то душі ворота...

Квітонька виросла на стражданці моїй,
Я так зрадів, бо це ж перша квітка мрій,
Перша квітка мрій...