Витри сльози свого серця, гони тугу від очей,
Він два дні вже як покинув метушливий світ оцей...
Залишає свою думу, бо навіщо там вона:
Хоч колись він відпочине від отого думання...

Ти дивишся на нього в домовину – то вже не він, лише портрет,
І не найкращий малював художник – смерть...
Ти дивишся на нього в домовину, та не сумуй, то вже не він!
То як останній поминальний дзвін...

Витри сльози свого серця, гони тугу від очей,
Він два дні вже як покинув метушливий світ оцей...
Забирає свою пісню, бо навіщо тут вона:
Ми не вміємо п’яніти від музичного вина...

Ти дивишся на нього в домовину – то вже не він, лише портрет,
І не найкращий малював художник – смерть...
Ти дивишся на нього в домовину, та не сумуй, то вже не він!
То як останній поминальний дзвін...