Ти прийшов віддати,
Щоб забрала відчай: Вийняла й поглинула.
Й у вікно кричала,
Де зима потроху гинула – й згинула.

Це тоді, дні зо два, майже сил не мавши,
Жалісно розрадила.
Як на зло, сьогодні майже вдвічі слабша,
Марила, падала.

Жадібно ротом повітря ковтала,
Страшно бракує тебе.
Дряпала, дряпала й полатала.
Хто я тепер? Хто я?

Заходь! Вибач, мушу на порозі привітати.
(Бо мушу тікати.)
Забудь! То не, що варто пам’ятати.
(Я душу за спогад віддам.
Я душу за спогад віддам.
Віддам, віддам, віддам...)

Ти забрав від мене гострі всі предмети.
Ковдрою вкрив. І все.
На біду, даремно здогадалась, де ти –
Холодом вмилася.
Може це в останнє! Доки є у нас чим мучитися – Муч мене.
Це моє повстання. Вимагає в неба
Хоч якийсь
Ключ

Щоб зачинити себе від тебе подалі,
Доки усе не мине.
Споглядатиму далі.
Пам’ятатиму день, пам’ятатиму.

Заходь! Вибач, мушу на порозі привітати.
(Бо мушу тікати.)
Забудь! То не, що варто пам’ятати.
(Я душу за спогад віддам.
Віддам, віддам, віддам...)