Цей вітер нагадав мені про те, що я живу,
Ввірвавшись із небес у душу стомлену мою,
Це місто стало світлим без бажань і лишніх слів,
Як важко не розтанути під сонцем сірих днів.
Коли зникає світло і пітьма з’їдає нас,
Спиняється ця вічність, завмирає тихо час,
У пошуках себе нам не дано себе знайти,
Ми знову б’ємось з тінями своєї самоти.

Я знаю, що є,
Я вірю, що є,
І щось моє...
Де сонце горить,
Де ніч знов не спить,
Я бачу себе.
В закритих очах,
Розбитих серцях,
Мій біль ще живе...
Я знаю, що є,
Я вірю, що є,
І щось моє.

Ці люди стали тінями, рабами почуттів,
Безкрайністю обмежень їх цей світ давно зловив,
Ця тиша знов нагадує про сліпоту думок,
І знову ми не здатні на один рішучий крок.
Коли зникає світло і пітьма з’їдає нас,
Спиняється ця вічність, завмирає тихо час,
У пошуках себе нам не дано себе знайти,
Ми знову б’ємось з тінями своєї самоти.

Світ онлайн, зорі падають в кишені,
Я не знав, що ми лише мішені,
В бруді я і водночас на сцені,
Цей карнавал...