Запалившись полум’ям, безтямно й пристрасно
Прошиваю перлами північ тихую.
Я – убитий олень. Я вже не дихаю,
Твоїм поглядом вражений, мов стрілою бистрою.

Ти – терпка спокуса опівнічних ловів.
Ти в мій сон супокійний влітаєш соколом.
Ти – стрілець, ти – жертва, що прагне крові,
Ти – моїй самоті став солодким докором.

Пролітають ночі за легкими фіранками,
Мить за миттю скапує у глек безжурністю.
Тільки часом холод пронизує ранки,
Коли в співі солов’їному вчуються сурми.

В твої очі карі вдивляюсь здивовано
І в своїх тамую сльозинок спалахи.
Ти поклав мій усміх собі до пазухи,
А твій кінь уже в похід наготований.

Витікають коні в туман струмочками,
Вибивають копита ритми затятії, –
Ця музика, що вже не подужає збочити,
В твоїм серці не раз пролунає прокляттями.

Ти відлічуєш тижні, що дощем спливають,
Ти на склі малюєш обличчя милого.
Ти ждеш, ти віриш, що з чужого краю
Голуби звістку принесуть на крилах.

Сонцем згаснути за вечірнім обрієм,
Впасти зіркою на землю втомлено.
Голова, мов надвоє розбита молотом,
Чи від щастя, чи від болю іде обертом.

Перстень руки, шпарко відрізаної,
Горить і іскристо порскає гранями... –
За мертвим нареченим править тризну
Наречена, в серце смертельно зранена.

Сонце розбилося золотою мискою,
Проросли уламки колоссям нескошеним –
Із очей сльози солоно бризкають,
Ніччю безмісячною упокорені.

Твою тінь загублену відшуковую в мороці,
В гобеленах твій погляд безсило вичитую...
Ти зійшов на небо почорнілим сонцем,
Мій смутний звитяжцю, мій княже вбитий.