Він українець – це запевне,
Бо хвалить сало й галушки
Та ще вишиванії дома
Бере він на ніч сорочки.

Колись він навіть – хоч давненько –
Щось написав чи переклав,
Але ж цензура – боже – люта!
І пер він більше не псував.

Колись кричав: "Народ люблю я!
За його хрест би я поніс!"
І за народ в каліках-віршах
Пролив дрібних він з ложку сліз.

Але ж народ – темнота темна
І віршів тих не розумів, –
Мужицтво кинувши, герой наш
На "місце тепле" десь засів.

І хоч накази часто пише
Щоб в шори брали мужиків,
Але ж він каже: "Україну
Люблю я так, як і любив".

Він галушки і досі хвалить
І "Кобзаря" бере читать,
І напідпитку починає
Слова вкраїнськії вживать...