Рани в душі заживають не швидко,
Часом заниють вночі, запечуть...
Я тебе, пташко моя ти, лебідко,
Досі не можу забуть...

Ти пригадай, як у серпні на човні
В місячну нічку пливли ми колись,
Юні, любов’ю серця наші повні
Вічно кохати клялись...

Та розлучили нас роки буремні.
Марно так довго чекав на листи,
Снив я тобою в землянках даремно –
З іншим побралася ти...

Що ж, він, напевно, хороший товариш,
Чув я, у тебе вже діти, сім’я, –
Ти вгомонилась – минулим не мариш,
Чом же терзаюся я?

Чом я не можу згадувать часто,
Вирвати з серця тебе без жалю;
Чом я бажаю тобі тільки щастя?
Мабуть, тому що люблю...