Запливло туманами,
Затемніло мрякою,
Замелось-завіялось
Дрібнотою всякою.

І здалось: навіки вже
З мого серця вигнане.
А воно нема, нема –
Й знов у думці вигляне.

З теплими долоньками,
З ямочками юними
Відізветься згадкою,
Як бандура струнами.

У простому ситчику
Між осик замається,
Щоб я міг задуматься,
Щоб я міг покаяться.

Щоб у щирість вірилось,
Щоб про щирість мріялось,
Щоб тією щирістю
Все на світі мірялось.

...Запливло туманами...
Та з душі не вигнане,
Бо воно нема, нема –
Знову візьме й вигляне...