Я зустрів тебе в чужому місті
І застиг, не в силі підійти,
Стільки літ ні чутки ані вісті,
А тепер невигадана ти.

Ти не ти, чи то мені здалося,
Ніби та і все таки не та,
Вже не те фарбоване волосся
І не ті малинові вуста.

Вже й усмішка не така калинна,
І в очах розпука, а чи лють.
Я би молитовно на коліна,
Але побоявся, – засміють.

І отак залишився стояти,
І дивився пам’яті услід,
Бо любов, засаджена за грати,
І тепер не вирвалась на світ...