Ой, які теплі у серпні ночі,
А які гарні у тебе очі...
Ми йдемо лугом понад водою,
Як мені хороше із тобою!

Сідаєм в човен і рікою
Кудись пливемо за течією,
Казковим світлом нам сяють зорі
І, мабуть, заздрять нашій любові.

Як міг на світі раніш я жити,
Тебе не знати і не любити?..
Спасибі Богу, спасибі долі
За нашу зустріч із тобою!

Роки минули та не забулись
Наше кохання і наша юність,
Хоч посріблила вже скроні осінь,
Та пам’ятаю тебе я досі!

І завтра вранці, як зійде сонце,
Ти відчини своє віконце,
З сонячним сяйвом, з легеньким вітром
Ще доторкнуся вуст твоїх я!..