У цьому полі, синьому, як льон,
Де тільки ти і ні душі навколо,
Уздрів і скляк: блукало в тому полі
Сто тіней, в полі синьому, як льон.

А в цілому полі синьому, як льон,
Судилося тобі самому бути,
Аби спізнати долі, як покути,
У цьому полі синьому, як льон.
Сто чорних тіней довжаться, ростуть
І вже, як ліс соснової малечі,
Устріч рушають. Вдатися до втечі?
Стежину власну, наче дріт, згорнуть?

Ні. Вистояти. Вистояти. Ні –
Стояти. Тільки тут. У цьому полі,
Що наче льон. І власної неволі
Спізнати тут, на рідній чужині.

У цьому полі, синьому, як льон,
Супроти тебе – сто тебе супроти.
І кожен супротивник – у скорботі,
І кожен супротивник, заборон
Не знаючи, вергатиме прокльон,
Твоєю самотою обгорілий.
Здичавів дух і не впізнає тіла
У цьому полі синьому, як льон.