Їхав козак за Дунай,
Сказав: "Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй!"

"Постій, постій, козаче,
Твоя дівчина плаче,
Як ти мене покидаєш, –
Тільки подумай!"

"Білих ручок не ламай,
Ясних очок не стирай,
Мене з війни зі славою
К собі ожидай!"

"Не хочу я нічого,
Тільки тебе одного,
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!"

Свиснув козак на коня:
"Зоставайся, молода!
Я приїду, як не згину,
Через три года!

Тебе ж, мила, не забуду,
Поки жив на світі буду.
Коли умру на війні –
Поплач обо мні!"