Просив у вітру поступитися упертістю мені
І бився у несамовитості, лишав себе на склі
Замерзли крила під твоїм вікном, горять руїни мрій
Ще мить тому я полетіти міг... забий...

Ламав тебе, ламав себе, стрибав у небо
Не дочекаюся весни мені не треба
Я бачу стіни несказаних тобою слів –
Політика приватності, термін придатності почуттів
Опалений подихом нечутний напівпогляд
В твоїх "I’m sorry" задуха й сморід
Паузи в словах, крапки в думках,
Розбитися об хмари щастить тільки у снах
Серцебиття зростає синкопами
Вибух, крапка, вибух! – глухі стогони
Такі безглузді натяки кумедної умовності
Смуток в бетоні все одне проросте,
Запаморочиться, вб’ється, зникне в тумані
І прожогом сховає в очах криваві рани
І стисне груди ніжність, потрощить каміння
Знецінені цілі ковтають сіре повітря...

Ні те що я чув,
Ні те що забув,
Ані де я був –
Там не було тебе...

Щосекунди я стискаю зуби
Очі долу, а думки – в повітря
Я не братиму участі у власній згубі
Де замість слів – зів’яле листя
Відкинути усі думки для ладу косметичного
Видима естетика вбиває автентичність
Долоні на долі ділю клаптями файними
Погляд у погляд – вертикальне прощання
Я не ставатиму до глобуса обличчям більше
У серці живе... відчуття тиші
Росте. З’їдає. Крутить. Ламає.
Та віриш? – знаю! Я знаю, виходу немає!
Ти чуєш? А я оглушений твоїм теплом
Ти бачиш? А я засліплений розбитим склом
І знаєш, між крапель також трапляються кулі
Я дихаю тобою, в твоїх очах нулі...

Хто я тобі, коли ти закриваєш очі?
Хто я тобі, коли приходжу в твої сни?
Хто ти мені, коли бути з тобою – злочин?
Хто ти мені, скажи? хто ти мені?!