Не нарікаю я на бога,
Не нарікаю ні на кого.
Я сам себе, дурний, дурю,
Та ще й співаючи. Орю
Свій переліг – убогу ниву! –
Та й сію слово. Добрі жнива
Колись – то зійдуть. І дурю
Себе – таки, себе самого...

Орися ж ти, моя ниво,
Долом та горою!
Та засійся, чорна ниво,
Волею ясною!
Орися ж ти, розвернися,
Полем розстелися!
Та посійся добрим житом,
Долею полийся!
Розвернися ж на всі боки,
Ниво – десятино!
Та посійся не словами
А розумом, ниво!
Вийдуть люде жито жати,
Веселії жита!
Розвернися ж, розстелися ж,
Убогая ниво!

Чи не дурю себе я знову
Своїм химерним добрим словом?
Дурю! Бо лучче одурить
Себе – таки, себе самого,
Ніж з ворогом по правді жить
І всує нарікать на Бога.