На світанку його долоні
Ще не знають праці,
На світанку щедро серце його
Вмивається
Богом,
Його чистим ім’ям.
...З косарем його вбита сім’я.
Стояла його коса
Вістрям та й на північ,
Стояла іще з вечора,
Зігріта теплом долонь.
Тьмяний обрій
Крешуть два гайвори –
То знак болі серпневої пори.
Колотим небом – де висіяв цвіт,
Полтави степом – де впали зорі,
Йде заповітом старий світ,
Йде по серпневій порі.
Жевріє обрій – очі світу,
Точеним бринить лезом.
Співа жайвір
Над битим шляхом.
Косарі йдуть,
Небесним дзвоном
Віє спільна мета
Під сузір’ям Східного Хреста.
Колотим небом – де висіяв цвіт,
Полтави степом – де впали роси,
Йде заповітом старий світ –
То йдуть косарі на Покоси.